РІШУ́ЧИЙ, а, е.
1. Сміливий, непохитний у своїх рішеннях, діях, вчинках. Хома ходив од хати до хати. — Як вдарять у дзвони — виходь. Хто не вийде, буду палити. Він був рішучий; видко було, що він не жартує (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 85); Попереду летів він сам — рішучий, дужий, безжальний (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 174); — Насуваються грізні дні. Ми повинні бути пильними і рішучими. Хай не заховається від нашого ока ні явний, ні притаєний ворог (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 270);
// Який виражає сміливість, непохитність людини, свідчить про її впевненість, твердість характеру і т. ін. І уявляється перед моїми зажмуреними очима пан становий з його завжди червоним обличчям та рішучим поглядом його жартівливо-лукавих очей (Панас Мирний, IV, 1955, 360); Все це сказано було поволі, хоча слабим, але рівним і рішучим голосом (Іван Франко, VI, 1951, 300); Незабаром в передпокій увійшла рішучою ходою немолода лікарка (Михайло Стельмах, II, 1962, 252).
2. Дуже наполегливий, сильний, енергійний, завзятий. Січовики своїм рішучим нападом збили Тульського (Іван Ле, Наливайко, 1957, 59); Роман, не гаючись, рішучим стрибком вискочив з окопу (Олесь Гончар, III, 1959, 139); — А є такі, що держава для них — мельниця з калачами.. Отаких людей треба ненавидіти і вести з ними рішучу боротьбу (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 167);
// Який виражає різке заперечення; категоричний. — За дорученням фракції соціал-демократів більшовиків я заявляю рішучий протест проти цього зухвалого порушення самих основ свободи і демократії (Андрій Головко, II, 1957, 521).
3. Найважливіший, найістотніший для дальшого ходу, розвитку чого-небудь, для перелому в чомусь; вирішальний. Ватя кинулась прибиратись та причісуватись. Для неї здалося, що того дня настане для неї якась рішуча хвиля (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 96); Нарешті він раз зважився на рішучий крок (Іван Франко, VI, 1951, 249); Ця хвилина стала рішучою в мойому [моєму] житті, це був момент мого революційного хрещення. Широко розкрилися мої очі на всю безконечну неправду, на державний гніт (Гнат Хоткевич, I, 1966, 162).
4. Який становить собою певне рішення; остаточний. Люба мамочко! Ото я тепер знов задумалась над своїми подорожами, та ще якось нічого рішучого не видумала (Леся Українка, V, 1956, 408); Настя, здається, любила його, але якось не важилась сказати йому рішуче слово (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 23).
5. розм., рідко. Який не викликає сумніву; очевидний, явний. В його очах горіла рішуча лють (Іван Ле, Україна, 1940, 97); — Корівчину б купити, щоб хоч один хвіст був у нашому господарстві. — Краще коня.. — Можна й коня, — погоджується він і знову міцніше пригортає Мар’яну. Але вона раптом вислизає з його рук, і все її обличчя береться рішучою радістю (Михайло Стельмах, II, 1962, 292).