РЕМСТВУВАТИ

РЕ́МСТВУВАТИ, ую, уєш, недок. Виявляти невдоволення ким-, чим-небудь, нарікати на когось, щось. Змучені спрагою дівчата все частіше ремствували на свого ватажка (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 32); Нелегко було розчісувати й заплітати таку косу, доводилося раніше вставати, йдучи на роботу, але дівчина ніколи не ремствувала на те (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 61); Жильці ремствували, колективно й поодинці писали скарги до газети, в область (Семен Журахович, Опов., 1956, 149); — Що ж, Петру, я не наполягаю, щоб ти відмовився од своїх намірів. Ішов ти далеко, мріяв про це, настроївся… Щоб потім на мене не ремствував, мовляв послухав, а тепер жалкую… (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 60);  * Образно. Море глухо ремствувало, хвилі билися об берег шалено й гнівно (Максим Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 37).