ПИРХАТИ, аю, аєш, недок.
1. Видавати глухі уривчасті звуки, шумно випускаючи повітря з ніздрів, рота. Гнідко, мов опечений, кипувсь-стрибнув і, пирхаючи, пішов дрібною ходою (Панас Мирний, IV, 1955, 310); Байда.. умився з відра, — а умивався він завжди до пояса, — довго розтиравсь, пирхав, сопів (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 11);
// З шумом випускати час від часу повітря, пару і т. ін. На столі вже пузатий чайник пирхає, що аж покришка бряжчить (Олесь Донченко, VI, 1957, 188); Було ще рано, спали пасажири, Півсонний умивався пароплав І пирхав, наче кінь (Максим Рильський, II, 1960, 77);
// Видавати шум, що нагадує такі звуки. За парканом щось раптом пирхнуло, наче там поперхнулася коняка (Юрій Яновський, II, 1954, 124);
// Судорожно кашляти. Тепер я саме роблю досліди над прикметами ріжних гатунків тютюну, від чого добродій Дмитренко мусить чхати й пирхати безперестанку (Володимир Самійленко, II, 1958, 252); Він пирхав, спльовує щось солоне і відхаркує з легенів пісок (Юрій Смолич, II, 1958, 55);
// Сміятися, видавати стримані, приглушені звуки. Язик у його ніяк не хотів одпочивати, а все шепотів до Лукаша. Той пирхав зо сміху (Борис Грінченко, II, 1963, 294); — А у мене радість яка. Зроду-віку не здогадаєшся. — Созоненко, може, впав з воза і в’язи скрутив? — Мало не вгадав, — пирхає [Марта] в руку (Михайло Стельмах, I, 1962, 360).
2. перен., розм. Сердитим голосом, звуками виявляти незадоволення. Йшов Іван Антонович повагом, невдоволено буркочучи й пирхаючи собі в бороду (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 10); Їжак силкується видряпатись на пеньок. Він уже підвівся на задні лапки, але далі не вистачає у нього спритності. Він сердиться. Мабуть, сопе, пирхає (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 40).