ПРИВ’ЯДАТИ, аю, аєш, недок., ПРИВ’ЯНУТИ, ну, неш, док.
1. Злегка в’янути, втрачати свіжість (про рослини). І грали балагульські балабони, І машталір хитавсь на передку, І прив’ядав троянди цвіт червоний На сивій куртці в лівому кутку [коміра] (Максим Рильський, II, 1960, 127); Цвіт папороті не може зовсім загинути від якоїсь ведмежої лапи, так тільки на якийсь час прив’яне, а потім знов розцвіте (Леся Українка, V, 1956, 388); Ось і майдан. Монумент. Квіти прив’яли за ніч і, хоч умиті росою, кволо хилять головки на холодний граніт (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 263); * Образно. Сонечко пригріло, сніг прив’янув надворі (Наталя Забіла, Одна сім’я, 1950, 97);
// Підсушуватися на сонці, на свіжому повітрі (про плоди). — Треба, щоб її [вишню] надклював горобець. Ото після того вона прив’яне на сонці, аж підсмажиться, — ой, смачна ж яка тоді буває! (Олесь Донченко, IV, 1957, 86); На рожевощоке, налите соками яблуко повіяло гарячим, засушливим вітром, і його тоненька прозора шкірка злегка прив’яла (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 233);
// Поступово втрачати свіжість, пружність, ставати зморшкуватим, кволим (про людське тіло). На самоті, коли милує [чоловік] її, стидається [Фросина], що в неї починають прив’ядати груди (Михайло Стельмах, I, 1962, 165); Її в’яле, поморщене лице ще дужче прив’яло і протяглося (Іван Франко, V, 1951, 176); Змарніло Женине личко, синіми колами обведені сумні очі, немов прив’яли червоні губи (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 58).
2. В’янути повністю. Пошкоджене листя прив’ядає і знебарвлюється (Шкідники і хвороби .. рослин, 1956, 106); У саду прив’яли трави (Ростислав Братунь, Світанки, 1950, 55).
3. перен. Поступово втрачати силу, рухливість, бадьорість; ставати млявим, байдужим. Господь відняв силу панотцевих рук. Вони якось прив’яли, затерпли, задеревіли (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 20); А він-то на моїх очах уже прив’яв… Де той погляд молодецький, де усміх веселий! (Марко Вовчок, I, 1955, 275);
// Поступово притупляючись, слабнути (про почуття, пам’ять і т. ін.). Благодушне до них [режисерів] ставлення може привести до недозволенного: навіщо робити добрі фільми, коли й погані хвалять. Прив’ядає творчий страх — супутник творчості й удосконалення в справжньому мистецтві (Олександр Довженко, III, 1960, 209); Якось прив’яла увага, й думки стали важкі, і ніби ослабла пам’ять (Андрій Головко, II, 1957, 392).