ПРИТАМОВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТАМУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Послаблювати, стримувати що-небудь, не даючи йому можливості виявитися на повну силу. Командир похитав головою, стиснув зуби і нахмурив брови. Він схопився за праву ногу, притамовуючи стогін (Олександр Копиленко, Сонячний ранок, 1951, 40); Тимко хилить стрижену голову, притамовує віддих у грудях (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 348); [Степан:] Еге, старувата. А собою, кажеш, гарна? [Ів. Товстоліс (замішаний, намагаючись притамувати балакучість братів):] Так, так, подивимось, подумаємо, ходім (Іван Кочерга, II, 1956, 279); Під високою двоповерховою альтанкою, схожою на китайську вежу, вона сіла притамувати биття серця й закурити (Юрій Смолич, I, 1958, 79).
2. Стримуючись, переборювати або приховувати на деякий час вияв якого-небудь почуття. Щира посмішка пробивається на її зосереджено-стримане обличчя, але Галина притамовує її повагою до матері (Григорій Епік, Тв., 1958, 554); Притамовуючи в собі вороже почуття, він мовчазно відходив від машини (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 86); — Підемо до нас. Я навіть можу тобі дати назовсім ту забаву, — продовжував Василько, притамовуючи свій гонор (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 54); Спробував він збільшувати ці толоки, та нічого не вийшло. Підсусідки загрозили пустити його хутір димом. Довелося притамувати лють і скоритися (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 89).
3. Зменшувати гостроту якого-небудь відчуття; робити щось не таким відчутним. Навіть солоний подих моря не міг притамувати жару (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 184); Здавалося, що.. карусель і святковий настрій притамують незгоду і все обійдеться тихо-мирно (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 28); — Я казав матері, най мені не несе [їсти]. Маю окраєць, сала трохи взяв, голод притамую, вдома пообідаю. Небагато залишилося виорати і заборонувати (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 15); Цілу ніч кричала дитина.. От чому хитає головою Гаріфулін, наче хоче притамувати власний біль (Олесь Донченко, I, 1956, 121).