ПРИЧІПЛЮВАТИ, юю, юєш і ПРИЧІПЛЯТИ, яю, яєш, недок., ПРИЧЕПИТИ, чеплю, чепиш; мн. причеплять; док., перех.
1. Чіпляючи, підвішувати або прикріплювати до чого-небудь. В неділеньку святую Мундир надіває [Максим], І медаль і хрест причепить (Тарас Шевченко, II, 1963, 273); Обувсь [запорожець] у чоботи-сап’янці, підперезався шалевим поясом, причепив шаблюку (Олекса Стороженко, I, 1957, 146); Боярин Григорій ішов прямо, не схиляючись, немов хто йому кілок ззаду причепив до спини (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 497); На будинку, де ліхтар, Зовсім невеличку — «Тут живе ветеринар» — Причепив [Кока] табличку (Степан Олійник, Вибр., 1959, 258);
// Приєднувати (вагон, паровоз і т. ін.) до чогось за допомогою зчепу. До комбайна причіплюють самоскидний тракторний візок (Радянська Україна, 19.VI 1962, 3); На станції Нирково вагон з написом «стружка» причепили до пасажирського поїзда (Петро Панч, О. Пархом., 1939, 55).
2. перен., розм. Влучно назвавши, закріпити за ким-, чим-небудь (прізвисько, назву і т. ін.). Українське село вигадливе на прізвиська. Причепить кличку — і носи на здоров’я усе життя (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 16);
// Недоречно згадувати щось у розмові, розповіді і т. ін. Як тобі прийшло на мисль причепити до мене «світло генія»? (Леся Українка, V, 1956, 50).