ПРИЧЕПА 1, и, чол. і жін., розм.
1. Надмірно прискіплива людина; людина, яка до всього чіпляється. — Це правдива причепа! — сказала Кайдашиха. — Бере моє добро, ще й мене лає (Нечуй-Левицький, II, 1956, 355); — Тут не вистачає довідки з місця роботи, — зауважила секретарка. Була вона сухорлява, немолода й висока. Саме такі й бувають найбільшими причепами, подумала Ольга (Петро Дорошко, Не повтори.., 1968, 69); — Ти, Вовко, причепа. З тобою хіба можна гратись? Ти любиш, щоб усе було по-твоєму… (Юрій Збанацький, Старший брат, 1952, 46).
2. жарт. Надокучлива людина (часто про дитину). — Лягай, сину.. — Лягайте і ви. — Піду до вогника: подивлюся, хто там душу гріє. — І я з вами. — Не виспишся, причепо (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 70);
// зневажл. Занадто настирлива, в’їдлива людина. — Та кидай оту книжку! Оце прилип до тієї книжки, неначе муха до меду.. — Оце причепилася причепа! Потривай, дочитаю листка! (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 376); [Служебка:] Який чистюк! Та відчепись, причепо! З темниці витягла, та ще якоїсь волі від мене хочеш (Леся Українка, II, 1951, 196);
// зневажл. Людина, що набридає настирливими залицяннями. — А-а-а, осоружний… причепа! не -дивись, кажу! не дивись! — Та давай [дівчина] його вінком по голові й по виду бити (Панас Мирний, I, 1949, 166); До річки йшла тоді, коли він уже повертався звідти. Бо до всього — він ще й причепа. Зіна кілька разів ловила на собі Олегів погляд (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 292).
Причіплюватися (причіплятися, причепитися) причепою див. причіплюватися.
ПРИЧЕПА 2, и, жін. Морська риба з веретеноподібним тілом і присоском на голові, за допомогою якого вона прикріплюється, прилипає до інших риб або днища суден і пасивно переміщується на значні відстані.