ПРОСИХАТИ, аю, аєш, недок., ПРОСОХНУТИ і ПРОСОХТИ, хну, хнеш, док.
1. Ставати. сухим, позбуватися вологи; просушуватися. «Створивши світ, подумав бог Про створення людини, І от узяв та накопав Пудів з чотири глини,.. Зліпив Адама й під тинок Поставив просихати..» (Володимир Самійленко, I, 1958, 249); Сонце пробилося крізь туман, гріло землю, і вона парувала стиха, тужавіла: дороги просихали, ставало легше іти (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 356); Упинились таки сльози в Горпини, щоки просохли, хоч і червоніли, одні вії були мокрі (Панас Мирний, I, 1954, 224); — Таки встаньте! — ствердив і Матвій Боцюн, в руці якого вже набіло просохло весло (Михайло Стельмах, I, 1962, 628);
// безос. Незабаром розтане сніг, вкриються багнюками дороги, не один тиждень чекай, поки просохне (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 49).
♦ Очі [не] просихають (просохли) у кого — [не] перестає плакати хто-небудь. — На війні до всього звикнеш. Нашого брата стільки перемолотило, що якби за кожним плакав — очі б не просихали (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 381); Просохли очі у вдови. Неначе в бога за дверима, У зятя та в сина Стара собі спочиває (Тарас Шевченко, II, 1963, 270).
2. Випаровуватися (про воду або іншу рідину); висихати. Вода не просихала, мабуть, під тоненьким пластом чорнозему була така глина, що не пропускала воду (Іван Франко, II, 1950, 379); Чоловік провів рукою, на якій щойно просох піт скотини, по щоках жінки (Михайло Стельмах, I, 1962, 427).