ПРІ́ЗВИСЬКО, а, сер.
1. Найменування, яке іноді дається людині (крім справжнього прізвища та імені) і вказує на яку-небудь рису її характеру, зовнішності, діяльності, звичок. Завжди похмурий і насуплений, постійно строгий і недовірливий, Стороженко швидко здобув собі прізвисько Страж (Яків Баш, Надія, 1960, 176); Українське село вигадливе на прізвиська. Причепить кличку — і носи на здоров’я усе життя (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 16); Своє прізвисько «Осмомисл» (людина великого розуму) Ярослав дістав не тільки за свій природний розум, а й за велику освіченість (Історія СРСР, I, 1956, 57);
// рідко. Конспіративна кличка або псевдонім. Завербований товариш діставав підпільне прізвисько і приймав урочисту присягу, під якою підписувався тим же прізвиськом (Дмитро Бедзик, Плем’я.., 1958, 79).
2. рідко. Те саме, що прізвище 1. [Долорес:] Він — дон Жуан. [Анна:] Який? Невже отой… [Долорес:] Отой! Той самий! А який же другий із сотень тисячів усіх Шуанів так може просто зватись «дон Жуан», без прізвиська, без іншої прикмети? (Леся Українка, III, 1952, 331); — Живе мій Василько під чужим прізвиськом: з тюрми і раз, і вдруге втік (Михайло Стельмах, I, 1962, 611).