ПОЗИТИВІ́ЗМ, у, чол.
1. Суб’єктивно-ідеалістична течія буржуазної філософії і соціології, що заперечує можливість пізнання об’єктивної дійсності і зводить мету науки до опису і систематизації фактів і явищ, які тлумачаться як комплекс відчуттів і уявлень суб’єкта; різновид агностицизму. К. Маркс і Ф. Енгельс не тільки створили цілу епоху в розвитку наукового пізнання, але й проробили титанічну роботу, захищаючи науку від викривлень позитивізмом, агностицизмом (Наука і життя, 10, 1963, 41).
▲ Логічний позитивізм — одна з найпоширеніших течій у сучасній буржуазній філософії, різновид суб’єктивного ідеалізму, що зводить філософію до логіки.
2. заст. Відношення до дійсності, яке виходить з досвіду, фактів.