ПОВНОЛІ́ТТЯ, я, сер. Вік, після досягнення якого людина стає повноправним громадянином. — Їх батько був старшим канцеляристом, то по його смерті йде на них третя частина його пенсії аж до їх повноліття (Іван Франко, VI, 1951, 199); Кілька днів приглядався до доньки, вишукуючи симптомів розладу, і, не знайшовши таких, викликав до себе в кабінет і сказав уже не як лікар, а як батько, що коли вона не піде вчитися, то він, незважаючи на її повноліття, поб’є на ній ременяку до пряжки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 450);
// Повна фізична й духовна зрілість. Змушений був [Орест] признатись собі, що його перше враження, ніби Олена на якомусь відтинку не досягла свого духовного повноліття, було помилкове (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 318).
ПОВНОЛІТТЯ
Тлумачення слова