ПОВІСИТИСЯ, ішуся, ісишся. док.
1. Позбавити себе життя, заподіяти собі смерть через повішення. [Гострохвостий:] Присягаюсь, що не піддурюю. Бодай я завтрішнього [завтрашнього] дня не діждав, бодай я завтра повісився на своїх ремінних пасах, в своїй хаті (Нечуй-Левицький, II, 1956, 495); Мало не всі з присутніх когось із рідні отоді втратили: Гармаші — батька; дядько Мусій — племінницю, бвменову дочку, що з наруги повісилась (Андрій Головко, II, 1957, 404).
2. рідко. Зайняти висяче положення.
♦ Повіситися на шию кому — нав’язатися комусь, причепитися до кого-небудь (про нескромних жінок). Повісилась [Оксана] на шию копитанові [капітанові], захотіла разом панею бути (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 456).