ПОВІРЯТИ, яю, яєш і рідко ПОВІРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПОВІРИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Розповідати, звіряти кому-, чому-небудь щось потаємне, інтимне. [Тетяна:] Другому б я цього і не сказала, а вас я не соромлюсь; так вже привикла вам свою я душу повірять! (Карпенко-Карий, I, 1960, 159); Ти мене кличеш звечора й зрання, Ти мене кличеш пізньої ночі, Ти мене кличеш в ясне розсвітання, Думи мені повіряєш пророчі (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 70); Колись чуття-пережиття повірювала я картинам (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 268).
2. Виявляючи довір’я, доручати, передавати кому-небудь когось, щось; довіряти. Йому генерал від самісінького царя суму повіря казенну (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 143); Кому казну повірю я? (Іван Котляревський, I, 1952, 185).
3. рідко. Довіряючи комусь, давати в борг. Вона мене здавну [здавна] знає, мед-горілку повіряє (Павло Чубинський, V, 1874, 1033); — Гайда, братця! разом погуляємо… Може шинкар повірить, а може знайдеться добрий чоловік, почастує… (Панас Мирний, I, 1949, 285).
4. рідко. Робити перевірку, перевіряти. Той екзамен робив сам митрополит, повіряючи екзамен по всіх науках разом (Нечуй-Левицький, I, 1950, 363).