ПОРОШИНКА

ПОРОШИ́НКА, и, жін. Зменш.-пестл. до порошина. В чужому оці і порошинку бачить, а в своєму і сучка недобачає (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 216); В кімнатці було чисто. Ніде не було ні порошинки (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 281); Прозора вода враз скаламутилася, в ній затанцювали білі порошинки (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 32); На ній [хлібині] іще іскрилися останні порошинки розвіяної вітром солі (Михайло Стельмах, I, 1962, 33); — І кохання, і радощі, і горе — як усе минає. Що було нам дороге, над душу, — бачимо, аж порошинка пильна!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 225); Крізь отвір у стелі пробивалися сліпучі промені сонця, в яких витанцьовували порошинки (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 166);  * Образно. Для Біди в його становищі цей випадок був би лише трагедією без порошинки гумору (Микола Трублаїні, I, 1955, 49);  * У порівняннях. Ти як страшний магніт, і дівчина і жінка, раба і володар, моя і не моя, Для тебе я, немов залізна порошинка, не можу одірвать себе від тебе я (Володимир Сосюра, II, 1958, 158).
♦ Не давати [і] порошинці впасти на кого—що — те саме, що Не давати [і] порошині впасти на кого — що (див. порошина). — Він порошинці не дав би впасти на її біле личко (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 142); Один (одна, одне), як порошинка в оці — те саме, що Один (одна, одне), як порошина в оці (див. порошина). — Я ж знаю, що і я в тебе одна, як та порошинка ув оці (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 426).