ПОЛИ́ВА, и, жін.
1. Особливий склоподібний сплав, яким покривають керамічні вироби. Українські майстри активно впроваджували у виробництво білі емалі, керамічні фарби та кольорові поливи (Народна творчість та етнографія, 3, 1968, 81); На возі злегенька поторохкують червонобокі, в поливі миски, на днищах яких спочивають соняшники, квіти і сонце (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 108); * Образно. Вимиває вітерець поливу на небі, розхукує біле хмариння (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 376).
2. діал. Посуд (полив’яний, глазурований). Повіз поливу аж у Чорноморію на продаж (Словник Грінченка); Не встигла господиня поставити на стіл чумацьку поливу, як бусол занурює дзьоба в миску, вихоплює шматок потруху, проворно відбігає подалі від людей (Михайло Стельмах, I, 1962, 238).