ПОХОДИТИ 1, джу, диш, недок.
1. Належати за народженням до певної національності, класу, місцевості і т. ін.; вести свій рід, своє існування від кого-, чого-небудь. Родився я 5 вересня ст.. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця, яка походить з давнього боярського українського роду (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 280); Мати його походила з Буковини (Василь Стефаник, II, 1953, 22); Бовдюг і Латочка сперечалися про родословну цариці Катерини. Бовдюг говорив, що вона походить від австрійців, а Латочка доказував, що від французів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 209); Російський, український і білоруський народи походять від єдиного кореня (Тези про 300-річчя возз’єднання.., 1954, 5).
2. тільки 3 ос. Виникати, утворюватися, з’являтися як наслідок яких-небудь подій, процесів, явищ і т. ін. Абсолютна рента походить з приватної власності на землю (Ленін, 16, 1971, 256);
// Утворюватися на основі іншого слова (про слова, назви). Від річки Уж походить і назва міста (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 83);
// рідко. Існувати з якогось часу. Кожда з них [єгипетських пісень] має більш 3000 літ, одна тільки.. «молодша», бо походить з 700-го року до Р. X. (Леся Українка, IV, 1954, 273);
// Відбуватися, ставати відчутним внаслідок чиїхось дій, чиєїсі. волі, залежно від певних обставин. [Кассандра:] Чи й ти гадаєш так, що все нещастя походить від Кассандри? (Леся Українка, II, 1951, 295); Весь час.. він відчував на серці неспокій і не міг зрозуміти, відкіля він походить (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 7).
ПОХОДИТИ 2, джу, диш, недок., розм. Бути схожим на кого-, що-небудь, подібним до когось, чогось. Спізнався з панночкою полковий лікар та й почав щодня вчащати. Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, — і на панича не походив!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 112); Корольов любив Петра за його здібності, за рішучий, незалежний характер, що дуже походив на його власний (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 66).
ПОХОДИТИ, ходжу, ходиш, док.
1. Ходити якийсь час. Ой, порости, кропе, Високо та й у городі, Ой, походи, молоденький, Коло моєї хати! (Українські народні пісні.., 1958, 80); Ой не йдімо, не ходімо, Рано, друже, рано — Походимо, посидимо — На сей світ поглянем… (Тарас Шевченко, II, 1963, 422); Він у душі навіть радий буву що ще якісь півгодини походить на волі, віддалить від себе страшну хвилину зустрічі з воєнкомом (Михайло Стельмах, II, 1962, 155); — Не мало пішло мого добра.. А тепер от і сам обголів так, що й пучки лізуть із чобіт.. Що ж? Походимо й без чобіт (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 141); — Де вже нам було до книжок, Дмитре Захаровичу, дві зими в школу походив, ото і вся наука (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 84); Верзе [пан] притьмом:.. Що буцім ти, Рябко, так гавкав, — як собака, Що буцім по тобі походить ще й ломака (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 52); Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис, то вже брав Микола на себе (Лесь Мартович, Тв., 1954, 172); Від’їхавши добрих дві милі, повстанці зупинилися перепочити і походити біля поранених (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 348).
♦ [Є що і] їсти, і пити, і в чому (в чім, ще й) хороше походити — про чиюсь заможність, чийсь достаток. [Павло:] Ну, Павле, не будь дурнем, то буде тобі що і їсти, і пити, і в чім хороше походити (Марко Кропивницький, II, 1958, 242); — Гуси-гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, та понесіть до батенька, а в батенька їсти й пити, ще й хороше походити (Павло Тичина, I, 1957, 152); Солодко з’їсти, п’яно спити, хороше походити див. з’їдати.
2. Зробити хід у грі в шахи, карти і т. ін. — Коли б ти походила королем, то там би ні одної взятки не було (Панас Мирний, IV, 1955, 165).