ПОГРО́ЗА, и, жін.
1. Обіцянка заподіяти яке-небудь зло, неприємність. Він метав, мов скелями, якимись незрозумілими.. словами, не то закляттями, не то погрозами (Гнат Хоткевич, II, 1966, 292); Всі слали ворогу погрози, стискались кулаки на гнів… (Володимир Сосюра, II, 1958, 376);
// Залякування. О ні! й погрозами мене Не застрашать меккани [жителі Мекки]: Я й досі їм не покоривсь, Хоч на ногах кайдани (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 82); Наш народ не боїться погроз паліїв війни (Радянська Україна, 5.XI 1952, 2).
2. рідко. Можливість або неминучість виникнення, настання чогось небезпечного, прикрого для кого-, чого-небудь. [Неофіт-раб:] Може, «терпеливість і покора» давно б полинули з землі на безвість, якби мара прибитих на хрестах кривавих розбишак нас не лякала погрозою даремного сконання (Леся Українка, II, 1951, 239); [Аделя:] Навіть погроза смерті не примусить мене назвати його ім’я! (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 473);
// Те, що може заподіяти зло, неприємність. — В наших серйозних взаєминах з його [лікаревою] дружиною я ще недосить розібрався й, у всякому разі — ще не бачу погрози ні моєму моральному реноме, ані лікаревій честі… (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 43).