ПАРТИЗА́Н, а, чол.
1. Учасник партизанської боротьби, член партизанського загону. Для фашиста партизан — як сіль для очей (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 419); Загін польської кінноти відбивався від партизан князя Пожарського (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 12).
Бути у партизанах — брати участь у партизанській боротьбі. Був [Іван Іванович] у партизанах, працював у загонах по боротьбі з бандитами та диверсантами (Олександр Довженко, I, 1958, 113); Червоний партизан — народний месник часів громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Одного разу стало відомо, що в лісах є червоні партизани (Іван Ле, Опов. та нариси. 1950, 239).
2. кого, чого, заст. Один з перших прихильників якого-небудь руху, напряму. З розмови Лопухова з Вірочкою виявляється, що напрям його думок куди легше міг здатися гарним таким людям, як Мар’я Олексіївна, аніж красномовним партизанам всяких прекрасних ідей (Микола Чернявський, Що робити?, перекл. Дукина, 1936, 114).