ПАНЬКАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., розм.
1. з ким. Доглядати за ким-небудь, потураючи його примхам, каверзуванням. — Геть ту дитину! — гукнув [пан], — геть! треба мені робити, а не з дитиною панькатись! (Марко Вовчок, I, 1955, 67); Вони годили Грицаєві, як болячці, й мусили кидати роботу та панькаться з дідом (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 204); Ріс хлопець сам, як гусеня на воді, без особливого догляду, нікому було з ним панькатись (Олесь Гончар, I, 1959, 8).
2. коло кого, з ким. Запобігливо догоджати, прислуговувати кому-небудь. Уже ж, бач, думав він [Рябко], не дурно це в дворі Од самої тобі зорі Всі панькаються коло мене (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 50); Учорашня побіда в суді тепер ані разу не тішила Мошка.. Треба було панькатися з війтом, підпоювати таксаторів (Іван Франко, IV, 1950, 436); Одна наймичка мусила покинути роботу в пекарні й сливе цілий день поралась та панькалась коло гостей (Нечуй-Левицький, III, 1956, 188).
3. з ким — чим. Приділяти кому-, чому-небудь багато, іноді занадто багато уваги, часу. А я з нею [ногою] і так вже нестерпимо панькаюсь сього року (Леся Українка, V, 1956, 63); — Сором з своїм горем тепер панькатись! — ласкавішим уже голосом корила Орися, присівши до Катрі (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 16); — Що це ти вже цураєшся своєї хати? — гукнула мати. — Все з своїми голубами. Коли вже ти покинеш з ними панькатись? (Олександр Копиленко, Подарунок, 1956, 15).
4. з ким. Поблажливо ставитися до чиїхось дій, вчинків. Панькатися ми не будемо з ними, бо надто дороге для робітників і селян кожне зернятко, спалене бандитом (Василь Еллан, II, 1958, 263); — Він, було, завжди говорив: з ворогом панькатися не можна. Його бити треба… (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 169);
// Проявляти делікатність стосовно кого-небудь; церемонитися. — Тепер ходить [Серединський] трохи не щодня. Мені вже і надокучає, бо треба з ним панькатись, коли впустив до своєї господи (Нечуй-Левицький, I, 1956, 123); — А ви, свахо, не панькайтеся мені з ним. Зять-то він зять, але й роботу всяку повинен знать… (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 312).