ПАМ’ЯТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який має добру пам’ять, здатний легко запам’ятовувати. Він вислухав цікаво ту промову й затямив собі до слова, бо був дуже пам’ятливий (Лесь Мартович, Тв., 1954, 194); В нашій рідній стороні пам’ятливі люди — ще й тепер вони мені пишуть звідусюди! (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 15).
2. розм. Те саме, що пам’ятний 1. Ой, та й пам’ятливі мені ті доби вечірні, як увійде нещасливий [Максим] та похвалиться своєю гіркою напастю (Марко Вовчок, VI, 1956, 306); Виставка та обговорення дали йому жорстокий і пам’ятливий урок (Іван І. Волошин, Озеро.., 1959, 77).
3. діал. Злопам’ятний. [Сінон:] Пам’ятливий у гніві Діомед, — його вразило, що я насмів обороняти бранця, його рукою взятого на смерть (Леся Українка, II, 1951, 311); — Що не скажу, все наперекір мені робить. Запитаю — мовчить, покличу — тікає. Упертий він, пам’ятливий (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 103).