ОЗИРАТИСЯ

ОЗИРАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ОЗИРНУТИСЯ, нуся, нешся, док. Те саме, що оглядатися 1—3. Знехотя озираєшся навкруги, чи не літають кругом тебе якісь інші істоти, чи не виглядають з-за кущів чиїсь очі (Нечуй-Левицький, I, 1956, 53); Підійшовши до найгустішого куща лози, хлопці стали й озирнулися кругом (Степан Васильченко, I, 1959, 153); Грек часто озирався назад і з тривогою поглядав на море (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 391); Хлопець озирається до своєї супутниці (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 227); Йдучи, шинкарка озирнулася на Якова (Марко Вовчок, I, 1955, 244); Уже минув і ворота, коли позад себе почув срібний сміх. Озирнувся — ніде нікого (Михайло Стельмах, I, 1962, 341); Кінчивши будь-яку справу, він любив озирнутися назад (Натан Рибак, Переясл. рада, 1948, 260).
♦ Не встигнеш (встиг, вспієш і т. ін.) озирнутися — те саме, що Не встигнеш (встиг, вспієш і т. ін.) оглянутися (див. оглядатися). Не встигла я озирнутись, аж і Палажка Солов’їха стоїть тут коло дверей (Нечуй-Левицький, II, 1956, 16); Життя — що погода. Оце тихо й мирно, любо та мило… гульк! — не вспів і озирнутись, як повернуло на негоду… (Панас Мирний, I, 1949, 239).