ОСІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до осісти 1, 2, 4, 8. Запах осілої на телефонних апаратах пилюги та шереги виструнчених.. співробітників повернули Преображенського до дійсності (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 269); Самою серединою [села] плив невеликий потік, а його мутні води котились ліниво на осілому на дні намулі (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 83); Відтиснута на обочини юрба пропустила повз себе низько осілу в колії вервечку саней (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 36); Висіяне у вологий, але не досить осілий ґрунт, насіння хоч і добре сходить, але пізніше (Хлібороб України, 7, 1964, 19); Осіла від часу хата.
2. у знач. прикм. Який постійно живе на одному місці. Ними ж [шляхами] блукали отамани та торговці людською славою, шукаючи її у випадкових сутичках із східними нападниками, а чи й з осілим людом (Іван Ле, Наливайко, 1957, 5); Друкарня розрослася територіально за рахунок двох квартир, де за часів Завидки жили осілі ковалі-цигани з родинами (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 122);
// Пов’язаний з постійним проживанням на одному місці. Знайдені в поселенні речі, зокрема залізні серпи, говорять про сільськогосподарський осілий побут населення (Історія УРСР, I, 1953, 31); Осіле життя.
3. у знач. прикм. Який протягом року живе в тій самій місцевості (про птахів, тварин). Птахи, які живуть весь рік в одній місцевості (горобець, сорока, рябчик), є осілими (Зоологія. Підручник для 7 кл., 1957, 121); Осілі птахи знаходять дорогу значно гірше [ніж перелітні] (Наука і життя, 3, 1960, 38).