ОСА́ННА, и, жін.
1. церк. Молитовний вигук стародавніх євреїв і християн. — О люди! люди! — Чабан якийсь біжить, кричить — Пророчество Ієремія, Ісаія збулось! збулось! У нас. месія Родився вчора! — Загуло у Віфлеємі на майдані: — Месія! Іісус! Осанна! (Тарас Шевченко, II, 1963, 363).
2. перен., заст. Уславлення кого-, чого-небудь; слава, хвала. Моя книжка — осанна вічному, творчому життю.. Коли читаю її.., переживаю минулі хвилини (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 285).
Співати (вигукувати і т. ін.) осанну кому, заст. — славити, хвалити кого-небудь.