ОПУ́КЛИЙ, а, е.
1. Який має округло вигнуту назовні поверхню; протилежне угнутий. Сферичні дзеркала бувають угнутими і опуклими (Курс фізики, III, 1950, 270).
2. Який округло виступає, видається наперед. Чорне волосся обрамляло опуклий білий лоб (Олесь Донченко, III, 1950, 39); Густі брови [Кобзаря] ледь-ледь насупилися над трохи опуклими карими очима (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 6);
// перен. Чіткий, виразний. Опуклої виразності набули навколишні звуки (Юрій Яновський, II, 1954, 74).