ОХЛЯП, присл.
1. Без сідла. Бігом кинувсь він до подвір’я, ухопив шаблю, допавсь коня, скочив на його охляп (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 102); Се я лечу на дикому коні. Упала охляп і держусь за гриву (Леся Українка, I, 1951, 313); Сіли [Дудка і Митро] на коні охляп та й поїхали (Андрій Головко, II, 1957, 296).
2. Недбало, наопашки (про одяг). На голові охляп лежав старий поношений капелюх (Степан Чорнобривець, Визволення, 1949, 7); Чорний, приношений кожух охляп звисав на його кремезному й дужому тулубі (Григорій Косинка, Новели, 1962, 136);
// перен., рідко. Без старанності; сяк-так, як-небудь. — Маєте і надалі пильно за собою стежити, бо в мене охляп не проживеш (Олесь Гончар, III, 1959, 326).