ОДЕРЕВ’ЯНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до одерев’яніти;
// у знач. прикм. — Та встань-бо! — прохала Горпина і качала його одерев’яніле тіло. Яків лупнув очима, потягся (Панас Мирний, I, 1954, 209); Анна перехрестила лоба і стояла якусь мить одерев яніла. Ноги не могли ступити й кроку (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 73).
ОДЕРЕВ’ЯНІЛИЙ
Тлумачення слова