ОБОЧИНА

ОБО́ЧИНА, и, жін. Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя. Звертали мужицькі вози з шляху на обочину (Натан Рибак, Помилка.., 1940, 114); Пліч-о-пліч ми ішли з Киселем. Я стежиною, а він поруч, обочиною (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 250); По обочинах арика, галасуючи й пританцьовуючи, гасала дітвора (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 52);
//  Те саме, що схил. Ходімо, де яйли обочини скелясті І темний оксамит Гурзуфського сідла Злила в єдине тло напівпрозора мла (Микола Зеров, Вибр., 1966, 112); Горленко незабаром підійшла до саду й.. повільно спустилася по обочині з крутого горба вниз до невеликої степової річки (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 58).