ОБІМЛІВАТИ і рідко ОБОМЛІВАТИ, аю, аєш, недок., ОБІМЛІТИ і рідко ОБОМЛІТИ, ію, ієш, док., розм.
1. Слабнути до втрати свідомості під впливом якого-небудь сильного почуття. Слідом за нею вийшли Павло з Катрею, і О лейка мало не обімліла (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 215);
// Завмирати на якусь мить від чого-небудь несподіваного (переляку, здивування і т. ін.). Бурсаки глянули туди й обімліли.. У кімнату всунули, ніби з шпиталю повиходивши.., побиті звечора каменотеси (Степан Васильченко, I, 1959, 243); Глянув [Матвій] на свою скриньку — і обімлів. Ні сліду від неї (Мирослав Ірчан, II, 1958, 265); Усі так і глянули на греблю. Та й обімліли: з горба, вниз до греблі галопом неслись козаки (Андрій Головко, II, 1957, 339); Дивляться дівчата, аж на Туровій Кручі князь на сивому коні. Так і обомліли (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 250).
2. Втрачати здатність до руху; терпнути, клякнути (про частини тіла). Ноги обімліли.
♦ Серце обімліває (обімліло) див. серце.