НЕВИ́ДИ́МИЙ, а, е.
1. Неприступний зорові; прихований від очей. Стою, замираю… А тим часом — тихо, тихо Та сумно співає Щось такеє невидиме (Тарас Шевченко, I, 1963, 248); Невидимі кажани шурхали над головою (Микола Олійник, Леся, 1960, 36); Місце було хоч і невидиме для ворога, але дуже погане (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 63);
// перен. Непомітний, прихований. Між цими сопками для Черниша встановлювався якийсь невидимий таємний зв’язок (Олесь Гончар, III, 1959, 124); Надходила та драматична пора, коли в невидимім поєдинку літо схоплювалося із осінню (Михайло Стельмах, I, 1962, 603).
Невидима сила (рука і т. ін.) — таємнича сила. Листя дерев нараз зашелестіло-затремтіло, ніби до нього доторкнулась якась пекельна невидима сила… (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 65); В душі його не було спокою: чиясь невидима рука раз од разу стискала й стискала розтривожене серце (Михайло Стельмах, I, 1962, 418).
2. рідко. Незвичайний, небувалий, винятковий. [Пан Маркел:] Сміливий [Кармелюк], удачливий, співець, поет, можна сказати… До того — красень невидимий! (Степан Васильченко, III, 1960, 231).