НЕВТЕ́РТИЙ, НЕУТЕ́РТИЙ, а, е.
1. Якого не витер хто-небудь; мокрий. Пика йому невмита, волосся розкудовчене, ніс невтертий, слина з рота так і б’є, аж запінився по усій бороді (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 230).
2. Ще не наїжджений, не вторований ким-небудь (про дорогу, шлях). * Образно. Ти — як зірочка зійшла над моєю задуреною головою — і освітила мені темну стежку, мій неутертий шлях!.. (Панас Мирний, III, 1954, 252).