НЕВПИ́ННИЙ, НЕУПИ́ННИЙ, а, е,
1. Який триває або здійснюється постійно, не послаблюючись, з однаковою силою. Мертва мовчанка стояла в зборі, — тільки огонь тріщав та лунало невпинне цюкання сокир (Іван Франко, VI, 1951, 114); Організацію бою він завжди сприймав як процес невпинної творчості (Олесь Гончар, III, 1959, 52); Принципи ленінської національної політики стали основою.. нашого неупинного руху до комунізму (Радянське літературознавство, 1, 1966, 53);
// Який не проходить (про біль, кашель і т. ін.); постійний. Не треба всіх тих згуків, що нагадують життя, хай буде тиша і невпинний, щемлячий біль одинокого безнадійного серця (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 331);
// Який не припиняється, не перестає; безперервний. Починалась весна, бездоріжжя, скрізь розмило шляхи, ішли невпинні дощі (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 64).
2. Якого не можна стримати, зупинити; нестримний. Серед того невпинного людського плаву геть одсторонь собі походжали наїжджі пани невеличкими гуртами (Панас Мирний, III, 1954, 258); Червоні війська все йшли і йшли невпинним, могутнім походом визволення (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 121).
3. Дуже швидкий, рухливий. Удосвіта Кондров швиденько вийшов, Того нового воєводу кинув, Сів на коня невпинного, прудкого Та й полинув (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 183); Весна навколо гомінка! Спішать малята за городи Гатити, стримувати води, А потім в гай біжать, невпинні, Шукати гнізда голубині (Микола Шпак, Вибр., 1952, 97).