НЕПРИРО́ДНИЙ, а, е.
1. Якого не буває у природі; не властивий природі, дійсності. Прислухаюсь: чи то голосить, чи співає… В звуках одчувається щось неприродне, обмертвіле (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 50); Від неприродних денних присмерків ставало моторошно всьому живому (Олесь Гончар, I, 1959, 3);
// Не такий, як завжди; який виходить за межі звичайного, нормального; незвичайний. Над самісіньким обрієм виринуло жовтогаряче і якесь неприродне зараз сонце (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 61); Симоп з неприродною для нього поспішністю плигає з передка й приймає, дітей на землю (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 108).
2. Позбавлений простоти, природності; удаваний, штучний. Мова її була також неприродна. Намагалася говорити голосно й поволі (Лесь Мартович, Тв., 1954, 391); Олена попросила його сісти, сама сіла напроти нього, все ще зберігаючи ту неприродну.. позу (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 314).