НЕМИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який не подобається кому-небудь. Його вдача хутко забувати те, що йому немиле, стала йому й тепер у пригоді (Лесь Мартович, Тв., 1954, 424); — То йди — обнімайся, цілуйся з ними, коли тобі мій хліб немилий (Михайло Стельмах, I, 1962, 313);
// Який стає байдужим кому-небудь, не радує, не втішає когось. Еней один не веселився, Йому немиле все було (Іван Котляревський, II, 1952, 115); Не до фільму було їй, все стало немилим, коли він не з’явивсь (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 49).
♦ Світ (божий) немилий; Життя немиле кому — кому-небудь все байдуже, ніщо не приносить задоволення, не хочеться жити. [Оленка:] Вже мені так осточортіло бігати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що мені й світ немилий (Нечуй-Левицький, II, 1956, 501); Видно Устим Сидорович за ним, за Степанком, сумує, от йому й світ немилий… (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 384); — Вже мені тепер життя немиле, чи в темниці, чи на вільній волі (Леся Українка, I, 1951, 391).
2. Якого не кохає, не любить хто-небудь; нелюбий. Мало не хлопцем мене одружили; немила та жінка Дуже недовго жила шлюбним зо мною життям (Микола Зеров, Вибр., 1960, 334);
// у знач. ім. немилий, лого, чол.; немила, лої, жін. Людина, яку не кохають, не люблять. У тому лібретто він розповідав, як за немилого видавали ваміж дівчину (Панас Мирний, III, 1954, 202); — Нехай краще кипить моє серце на ножі, як у тебе, немилого, у дворі, — промовила Лимерівна (Марко Вовчок, Вибр., 1946, 183).
3. Пов’язаний з чимось поганим, прикрим, небажаним; неприємний. Нічого теплого в собою не мав, отже була передо мною немила перспектива мокнути і застудитися (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 339); Сплюнувши тричі в той бік, де вчора була йому така немила пригода, він [Лис Микита] обережненько, лисячим звичаєм, виліз із нори (Іван Франко, IV, 1950, 93); Тут чекала її ще немила несподіванка, бо хоч знала, що кошичок коштує десять крейцерів, то купчиха заціпила п’ятнадцять (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 72);
// Який не викликає симпатії, нелагідний у стосунках з людьми. Кругом неї чужі-чужісінькі та неприємні для неї, немилі люди… (Нечуй-Левицький, III, 1956, 349); Громада старалась.. позбутися немилого урядового гостя: через день або два він виїздив (Іван Франко, VI, 1951, 37).