НЕКВАПЛИВИЙ

НЕКВАПЛИ́ВИЙ, а, е. Який не квапиться або якому не властива квапливість. Батько сількора Василя, середняк Опанас Трубенко, був людиною неквапливою (Олександр Довженко, I, 1958, 71); Морозов і цього разу був неквапливий, спокійний (Яків Баш, Надія, 1960, 102); Зграйка невеличких рибок, неквапливих і небоязких, пропливла зовсім близько від Васиних очей (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 119);
//  Непоспішливий, повільний. Стомлено, неквапливим рухом він скинув з голови шапку (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 138); Він ішов неквапливим кроком (Спиридон Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, 23);
//  Який відбувається, проходить, здійснюється і т. ін. повільно. Цілу ніч сіявся неквапливий, впереміж з мокрим снігом, осінній дощ (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 115); Осінні світанки — тривалі, неквапливі (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 7); Розповідав Оленчук, а Фрунзе більше слухав, лише зрідка перепитуючи то про те, то про інше з неквапливої Оленчукової сповіді (Олесь Гончар, II, 1959, 407);
//  Який відзначається повільністю. — Спокійніше, Женю, спокійніше … Цей неквапливий, розсудливий голос належав, хоч як це дивно, так само Вадикові (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 167).