НЕХИ́БНИЙ, а, е.
1. Який не має помилок; правильний, безпомилковий. Я в сих речах маю нехибний нюх (Леся Українка, III, 1952, 701); У окрайчику скальному рівчачок протертий шнуром — знак нехибний того місця, де внизу печери вхід (Іван Франко, XI, 1952, 191).
2. Непохитний, незламний, стійкий. У пташок і поетів виробився нехибний звичай виспівувати весну в голосних піснях (Володимир Самійленко, II, 1958, 319); І справдилась твоя [І. Франка] нехибна віра, .. І твій народ, якому ти віддав Свій мозок, руки, працю, кров і серце, Засяяв у народів вольних колі (Максим Рильський, I, 1956, 197).
3. розм. Якого не можна уникнути; неминучий. В тій хвилі вона не почувала нічого, крім вдячності за рятунок від нехибної смерті (Іван Франко, VI, 1951, 20).