НАВМИСНЕ

НАВМИ́СНЕ, НАУМИ́СНЕ, присл. Те саме, що навмисно, наумисно. Навмисне ми ніколи не шукали собі веселощів, ми їх одкладали надалі (Степан Васильченко, II, 1959, 85); [Василь:] А Степанида хитра! Як тільки зустрінеться, то, мов наумисне, моргає на мене (Марко Кропивницький, II, 1958, 116); Ішла [Олена] побіч нього, навмисне мовчазна, з похнюпленою головою (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 11); Мама, як навмисне, повільно одягається і, здається Галі, надто повільно йде (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 10).