НАБОЛІТИ, іє, док.
1. Стати болісним від тривалих болів, незручного положення і т. ін. Від тривалого похнюплення Іванові вже наболіли шийні м’язи (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 45);
// перен. Стати дуже вразливим, чутливим від тривалих переживань, страждань (про душу, серце). Ах, той Йон!.. У неї серце так наболіло через нього, в неї голова така намучена від думок про нього… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 246); [Оксана:] Андрійку мій! То ти, живий?! Ой, як наболіло по тобі серце!.. (Захар Мороз, П’єси, 1959, 19).
2. перен. Постійно тривожачи, хвилюючи кого-небудь, стати надто тяжким, нестерпним. От якби мати вірну дружину, тиху, сумирну, щоб перед нею можна було розкрити своє серце, показати, що там наболіло, запеклося, що труїть чоловіка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 22); Те, що пропонував Мурашко, всім наболіло, кожного, видно, зачіпало за живе (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 256); Вона говорила про все, що наболіло їй, над чим вона багато думала в довгі самотні вечори і безсонні ночі (Олекса Гуреїв, Життя, 1954, 174).