НАБАКИР, присл., розм. З нахилом набік, зсунувши на одне вухо (перев. про головний убір). Браво сидів він на рулі, закинувши набакир високу смушеву шапку (Олекса Стороженко, I, 1957, 250); Я став носить шахтарський чуб і набакир кашкет дешевий (Володимир Сосюра, II, 1958, 380).
НАБАКИР
Тлумачення слова