МУРУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і без додатка.
1. Споруджувати, зводити щось із каменю, цегли. У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком — За край світа [світу] зазирає (Тарас Шевченко, I, 1963, 236); Муруючи стіну, муляр кладе в неї не самі тільки гранітові квадрати, але як випаде, то і труск, і обломки і додає до них цементу (Іван Франко, I, 1955, 30); Гриць наносив цегли і збирався мурувати піч з комином та димарем (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 183).
2. перен. Покривати тонкою льодовою кіркою, снігом (про мороз і т. ін.). Зима біснувалась, мурувала вікна холодними квітами (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 84).