МРЕЦЬ, мерця, чол. Померла людина; покійник. Палагна поправляла полотно на мерцеві, а її пальці чули холод мертвого тіла (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 352); І помирали улітку менше. Ціле літо, бувало, місяцями немає ні одного мерця (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 28); * У порівняннях. Гузир м’яв у руці оповістку і зблід на обличчі, як мрець (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 76).
МРЕЦЬ
Тлумачення слова