МОТУЗОК

МОТУЗО́К, зка, чол. Зісуканий із прядива виріб для зв’язування або прив’язування кого-, чого-небудь. Дівчата достали мотузка, оперезали кругом білого гарбуза й понесли до воза (Нечуй-Левицький, III, 1956, 25); При дорозі стояла жінка і тримала на мотузку овечку (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 153); Єгор старанно ув’язав поклажу мотузками, і коні рушили від станції (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 195).
♦ Мотузки крутити (сукати) з кого — підпорядкувавши когось своїй волі, примушувати робити, виконувати що-небудь; Такий, що з піску мотузки сучить — дуже хитрий, спритний. Людина він досвідчена, хитра. Його і в ложці не спіймаєш… Такий, що з піску мотузки суче… (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 42); Хоч мотузки крути див. крутити.