МОРОЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм.
1. Завдавати клопоту (у 2 знач.). Вже старші онуки виросли й повиходили заміж, а Онися все живе, неначе за неї й смерть забула, та все морочить і своїх, і чужих, та вередує (Нечуй-Левицький, III, 1956, 211); — Не лайтесь, бабусю, що я вас морочу! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 155);
// перен., рідко. Турбувати, хвилювати. На ранок Христя не знає, де ходить, що робить. Почування чогось лихого і разом доброго її душу морочить (Панас Мирний, III, 1954, 221); Це питання вже кілька день морочить її, не дає спокою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 278).
2. Уводити в оману; дурити. [Михайло:] Чи ви мене справді морочите, чи на глуз піднімаєте? (Іван Котляревський, II, 1953, 73); А що, як то тілько [тільки] одно марево, що так часто морочить чоловіка в безмірних пісках безводного степу? (Панас Мирний, IV, 1955, 313); [Боженко:] Та ти все знаєш..! Чого ж ти мене морочиш? (Олександр Довженко, I, 1958, 145).
♦ Голову морочити: а) (собі) займатися чим-небудь клопітливим, думати над чимось складним. Кілька днів Бистрик морочив голову і не був упевнений: здійснив задум чи ні? Затаївши подих, увімкнув струм (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 75); б) (кому) завдавати комусь клопоту, турбот. Вона крадькома приводила лікаря, який давав мені щось снотворне, щоб я спав і не морочив голови нікому (Юрій Яновський, II, 1954, 77); в) (кому) збивати когось із пантелику; дурити. — Не морочте мені, Хомо, голови — кажіть зараз: буде фабрика? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 17).