МОЛОТИТИ, очу, отиш, недок., перех. і неперех.
1. Вибивати зерно з колосся, волоття, стручків і т. ін. Хліб складали в стіжки й молотили на току проти неба (Нечуй-Левицький, II, 1956, 218); Молотити сочевицю можна на зернових молотарках (Зернові бобові культури, 1956, 70); Він умів жати, косити, в’язати, возити, ворушити, молотити (Юрій Смолич, I, 1947, 108).
2. перен., розм. Бити когось чим-небудь. В одній хвилі кілька дужих хлопців розпростерло бідних лакеїв насеред гостинця та й давай молотити їх ломаками (Іван Франко, III, 1950, 151); Дівчата жартівливо молотили кулаками Марка (Олександр Копиленко, Тв., 1955, 372);
// чим по чому. Ударяти. Миша молотить паличкою по долівці, щось приспівує (Степан Васильченко, III, 1960, 275); Рязанов над силу молотив колотушкою по дзеркальних вічках контейнера (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 47).
3. перен., фам. Їсти з великим апетитом, із жадобою. Як побачив [Ригорович] добру страву та ще з свіжою рибою, так і прийнявсь молотити, неначе ще нічого зранку і не їв (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 167); [Варвара:] А тепер навіть попи ковбасу в піст молотять та ще й горілкою запивають… (Олександр Корнійчук, II, 1955, 303).