МАКУ́ХА, и, жін.
1. Залишки після вичавлення олії з насіння олійних культур; вичавки. Пили [Еней і Дидона] на радощах сивуху І їли сім’яну макуху (Іван Котляревський, I, 1952, 72); — Мамо, розживіться десь шматок макухи. Приманювати карасів. Ось побачите, завтра штук з десять принесу… (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 52); При добуванні олії з насіння олійних рослин залишаються цінні кормові продукти у вигляді макухи та шроту (Свинарство, 1956, 148).
♦ Стерти (забити, побити і т. ін.) на макуху кого — розбити вщент, цілком знищити когось. — Які не повтікали ляхи, то усіх забили на макуху (Олекса Стороженко, I, 1957, 395); — Чого ж ти [німець] припер нашу землю плюндрувати? Тебе ж тут, слимаче, зітруть на макуху… (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 436).
2. перен., зневажл. Вайлувата, млява, безхарактерна людина. Мати, розсердившись, було каже: — Що ти за чоловік? ти — макуха! свого не одстоїш! (Панас Мирний, III, 1954, 19); І голоси в морозному пругкому повітрі соковиті. — Іване! — Га? — Та рушай! Що ти там огинаєшся?! — Та шину ось ув’язую. — І, макуха отака! Відколи стояли — ніколи було?! (Андрій Головко, II, 1957, 36).