ЛИПКА, и, жін.
1. Зменш. до липа 1. Скілько тут Сокири не бряжчали, Ні дубчика, ні липки не стяли (Євген Гребінка, I, 1957, 62); По алеї із молодих липок.. їхав зелений ридван (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 39).
2. діал. Таволга. Квітнули величезні степові рум’янки, червоно-бузковий шпадник.., запашна липка (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 51).
♦ Обдирати (обдерти, облуплювати, облупити і т. ін.), як (мов, наче і т. ін.) липку: а) грабувати, забираючи все дочиста. Не раз подорожніх багатих панів, Як липку сиру, обдирали [гайдамаки] (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 71); — Добре! — провадять усі в один голос. — Як липку облупимо [голову] … та й писаря завряд [заодно] (Панас Мирний, I, 1949, 293); б) брати, стягати дуже велику плату (податок, викуп і т. ін.). — Злигались удвох [пан і прикажчик], доки воля вийде, обібрати нас, як липку. Собаки! — і Василь зо зла плюнув (Панас Мирний, IV, 1955, 162).