ЛУБ’Я

ЛУ́Б’Я, я, сер. Те саме, що луб 2. — Треба буде драбини новим луб’ям пообтягати (Іван Франко, I, 1955, 52).
♦ Старе луб’я, фам., зневажл. — про стару людину. Ще старе луб’я й на вулицю піде вкупі з парубками (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 218); — Жило б, старе луб’я, коли .. зодягнене, не голодне й не холодне… Так ні! Ще й кирпу гне… (Панас Мирний, I, 1949, 397).