ЛЮБОВНИК

ЛЮБО́ВНИК, а, чол., рідко. Те саме, що коханець 1. — А вчора.. де була? — У любовників. Тут їх у мене ціла метка (Панас Мирний, III, 1954, 357).
 Перший любовник, заст. — роль закоханого у театральній п’єсі. Протягом 1904—1906 рр. я посідав у цій трупі місце першого любовника (Минуле українського театру, 1953, 137).