ЛІТНІЙ 1, я, є. Прикм. до літо 1. І в небі, й на землі було розлите розкішне щастя пишного літнього ранку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 87); Був гарний літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним (Олександр Довженко, I, 1958, 65);
// Який буває влітку; теплий, гарячий. Пахощі з липи, теплий холод, котрий, мов літня вода, обдавав Свирида кругом, — розбудили у його голові якісь незнайомі йому ще думки (Панас Мирний, I, 1954, 281); Смолистий дух у ніздрі б’є. Тут в травні літня вже задуха Обличчя жаром обдає (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 76);
// Який буває влітку. У Настусі літні вакації тяглись ціле літо (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 227); Відрядили Захара на літню практику на Україну, до Уманського лісництва (Іван Ле, Право.., 1957, 93);
// Який використовується влітку, признач. для літа. Літнє мешкання. Праворуч будинок з верандою і садком (Леся Українка, II, 1951, 45); На ногах мала [дівчина].. шнуровані черевики, літні, ..добре вже зношені (Іван Франко, VI, 1951, 162); Звістка про літнє обмундирування викликала захоплення всієї роти (Олесь Гончар, III, 1959, 327).
ЛІТНІЙ 2, я, є. Який починає старіти; немолодий. Він був вже літній чоловік, високий, широкоплечий (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 246); В машині сидить німецький генерал. Літній, навіть старий (Юрій Яновський, I, 1954, 151);
// Характерний для людини немолодої, що почала старіти. Його літнє обличчя, з невеличкими українськими вусами, було захоплене своїми думками (Леонід Смілянський, Пов. і опов., 1949, 18);
// Досить дорослий. Уже Івасеві за двадцять років минуло. Парубок літній — час би вже й про жінку подумати (Панас Мирний, II, 1954, 87); На одній парті зо мною сидів літній балбес, син місцевого аптекаря — Юрка (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 18).