ЛЕБЕДИ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до лебідь 1. Долини й гори були засипані свіжим білим снігом, неначе лебединим пухом (Нечуй-Левицький, III, 1956, 142); Лебедині крила — хмари в вишині (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 117).
2. Який чим-небудь нагадує лебедя (у 1 знач.); такий, як у лебедя;
// Білий, як у лебедя. Кінь спинається дрижачою ногою з брудного кювета і важко піднімає свою лебедину шию (Олесь Гончар, III, 1959, 158); Під горою криниченька: Там вмивалась дівчинонька, Вмивалася, говорила: Лице моє лебедине (Метлинський і Костомаров, Тв., 1906, 57).
♦ Лебедина пісня; Лебединий спів — останній твір; останній вияв таланту, діяльності. Лебединим співом Максима Тадейовича [Рильського] звучить чудесна його стаття про великого народного митця О. П. Довженка (Народна творчість та етнографія, 5, 1964, 16); [Світловидов:] Я всю душу вклав у цей проект!.. Він мені навіть уві сні ввижається: чи тому, що старість, чи, може, це вже моя лебедина пісня?.. (Яків Баш, Дніпр, зорі, 1953, 23); * Образно. Лебединою піснею літа Айстри в київських парках цвітуть (Микола Нагнибіда, Гірські вершини, 1960, 32).