ЛАЩИТИСЯ, щуся, щишся, недок.
1. Те саме, що ластитися 1. [Деві (лащиться до Річарда):] Дай подивитись, дядьку, на те, що ти ліпив на кораблі (Леся Українка, III, 1952, 15); Обхопила йому [чоловікові] ноги і плакала — плакала нестримно і лащилась, як теля до матері (Юрій Яновський, I, 1958, 77); — Мамочко! Я піду до бабусі.., — лащилася Тамара. — Хіба не пустиш? (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 110).
2. Линучи до людини, виявляти прив’язаність до неї (про тварин, переважно собак). Розумний звір підбіг до свого господаря і почав лащитися до нього (Іван Франко, VII, 1951, 151); Собака.. роздивився, що то сам Оверко був, радісно завищав, засоромлено замахав хвостом, лащився (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 185); Воно вже й величеньке [лисеня]. Кинулося до свого господаря, скавчить стиха, лащиться (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 154); * Образно. — Як їй [кішці] дам понюхати своїх крапель, то перестане м’явкати, а так вам буде коло ніг лащитися, що аж їй будуть із шерсті іскри скакати (Іван Франко, II, 1950, 397).
3. Лестощами домагатися чиєї-небудь прихильності; підлещуватися. Він іноді і лащиться до мене, та ненависне мені його те підлабузнювання (Панас Мирний, III, 1954, 170); Як ластівка, впадала [Любов Прогорівна] й покірно лащилася до нього [чоловіка], аби приспати правду, аби сховати карб на молодім, гарячім, жіночім серці (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 113); Дівчата насмішкувато переморгувались: лащиться прикажчик до Олени (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 219).